Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 21 березня 2024 року

у справі № 127/9259/21

Кримінальна юрисдикція

Щодо умови, за наявності якої виключається застосування кримінально-правової норми про малозначність

ФАБУЛА СПРАВИ

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_5 визнано винуватими та засуджено до покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн.

При перегляді вироку апеляційний суд ухвалою залишив це рішення без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК, не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Тобто, специфіка встановлення малозначності діяння полягає в обов'язковій наявності трьох умов:

1. формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК, тобто всіх тих передбачених у законі об`єктивних і суб'єктивних ознак, які у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК характеризують певний склад злочину. Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному законі шляхом закріплення конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні відповідного злочину, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить про відсутність у діях особи кримінальної протиправності, що унеможливлює звернення до частини другої статті 11 КК;
2. малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;
3. таке діяння не повинно бути суб`єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.

Поняття істотної шкоди у контексті ч. 2 ст. 11 КК носить оціночний характер, його зміст визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. Про оціночний характер шкоди можна говорити лише в тому випадку, коли законодавець у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК України використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).

Як вбачається з диспозиції ч. 1 ст. 190 КК шахрайство - цезаволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою і є злочином із матеріальним складом, обов'язковою ознакою якого є суспільно небезпечні наслідки у виді шкоди майнового характеру.

Отже, поняття такої кримінально караної поведінки не є оціночним, воно формалізовано в законі, тобто визначено законодавцем за допомогою вартісних критеріїв, зазначених у пунктах 2-4 примітки до ст. 185 КК, та встановлено їх мінімальний і максимальний розмір з прив'язкою до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (192, 1 грн станом 2020 рік).

Таким чином, оскільки діями ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно матеріальної шкоди на суму 1000 грн, застосування кримінально-правової норми про малозначність у цьому провадженні виключається.

ВИСНОВКИ: якщо істотність шкоди знаходить своє чітке відображення у визначенні об`єктивних ознак того чи іншого складу злочину, тобто характер шкоди є фіксованим і не може оцінюватись на розсуд правозастосувача (абсолютно визначені правові норми), то застосування кримінально-правової норми про малозначність виключається.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти власності, ознаки малозначності діяння, склад шахрайства, ознаки кримінального правопорушення