Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 19 березня 2024 року

у справі № 295/17062/15-к

Кримінальна юрисдикція

Щодо відмежування шахрайства від цивільно-правових деліктів

ФАБУЛА СПРАВИ

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватими та засуджено до покарання у виді обмеження волі за: ч. 1 ст. 190 КК України строком на 1 рік; ч. 2 ст. 190 КК України строком на 2 роки.

На підстав ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції змінено. На підставі ч. 5 ст. 74, ч. 1 ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. В іншій частині вирок залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно зі ст. 190 КК України шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб`єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

Існування між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені в певному правочині, саме собою не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.

Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема й беручи на себе при цьому певні зобов`язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, у тому числі, виходячи із сукупності фактичних дій такої особи.

Під обманом слід розуміти повідомлення неправдивих відомостей або свідоме приховування замовчування певних обставин, повідомлення про які було обов'язковим і мали суттєве значення для поведінки потерпілого.

В свою чергу суб`єктивна сторона складу злочину характеризується такими юридичними ознаками як прямий умисел, корисливі мотив і мета.

Зміст прямого умислу утворюють два моменти - інтелектуальний і вольовий. Інтелектуальний мотив визначається усвідомленням суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння і передбачення суспільно небезпечних наслідків, в той час як вольовий - бажанням настання суспільно небезпечних наслідків, які передбачаються винною особою.

Вчиняючи шахрайство, винна особа цілком усвідомлює суспільну небезпечність самого діяння, тобто фактичну сторону діяння та його суспільне значення, усвідомлює об`єкт та предмет злочину, цінність матеріальних благ та інших предметів спеціального призначення, усвідомлює спосіб вчинення злочину, той факт що свідомо вводить потерпілого в оману шляхом обману чи зловживання довірою, що останній лише зовнішньо добровільно передає їй предмет злочину, тоді як фактично ця воля потерпілого є фіктивною, усвідомлює факт заволодіння майном, правом на майно чи предметами спеціального призначення.

Таким чином, об`єктивна та суб`єктивна сторона шахрайства, як конкретного акту вольової поведінки суб`єкта злочину, знаходяться у тісному взаємозв'язку та взаємообумовленості. Вчинюване шляхом обману чи зловживання довірою заволодіння майном, правом на майно, предметами спеціального призначення є свідомим та вольовим діянням, яке обумовлено потребами, інтересами винної особи, прагненням досягнення конкретного результату свідомо вибраним шляхом.

Відповідно до фактичних обставин цього кримінального провадження, установлених на підставі безпосередньо сприйнятих судом доказів, районний суд установив, що ОСОБА_7, не маючи на меті організовувати виступу музичної групи, запропонував придбати квитки на концерт групи потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_9. Потерпілі, будучи помилково впевнені в правильності та добросовісності дій засудженого передали останньому грошові кошти за оплату квитків. Таким чином ОСОБА_7 шляхом обману заволодів чужим майном, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд.

Отже, оскільки на момент продажу потерпілим квитків на концерт ОСОБА_7 не мав на меті виконувати зобов'язання з організації концерту, то дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати саме як шахрайство.

З викладених вище мотивів, апеляційний суд слушно відхилив твердження сторони захисту про наявність між засудженим та потерпілими цивільно-правових відносин.

ВИСНОВКИ: відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, необхідно виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання - не виконувати. Розмежування кримінально караного злочину від цивільно-правової угоди необхідно здійснювати не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, йдеться про шахрайство

КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти власності, склад шахрайства, спрямованість умислу особи