Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 17 травня 2023 року

у справі № 607/20877/19

Кримінальна юрисдикція

Щодо наслідків неналежної оцінки судом аргументів сторони захисту стосовно необхідності забезпечення їй доступу до доказів

Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 321 КК України - на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 307 КК України - на строк 6 років з конфіскацією майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, яке є його власністю. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком і попереднім, з урахуванням положень ст. 72 цього Кодексу, остаточно ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 1 місяць з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.

Мотивація касаційної скарги: захисник стверджує, що вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень було наслідком його підбурення (провокації) з боку правоохоронних органів і залученого агента. Сторона обвинувачення в судах попередніх інстанцій не надала жодного доказу на спростування тверджень захисту про наявність провокації, а висновки цих судів про відсутність провокації є необґрунтованими і не відповідають обставинам справи.

Правова позиція Верховного Суду: для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів судова практика виробила змістовний та процесуальний критерії. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Європейський суд з прав людини зазначив, що як правило ст. 6 § 1 Конвенції вимагає, щоб органи кримінального переслідування повідомляли захисту всі наявні у них докази, як на обвинувачення, так і на виправдання («Роу і Девіс проти Сполученого Королівства» (Rowe and Davis v. the United Kingdom), § 60).

Питання доступу до доказів може виникнути відповідно до статті 6 Конвенції, оскільки докази, про які йде мова, є доречними для справи заявника, зокрема, якщо це має важливе значення для обвинувачень, висунутих проти заявника. Це стосується випадків, коли докази використовувалися та на них покладалися для визначення винуватості заявника, або в них містилися такі відомості, які могли б дозволити заявникові реабілітуватися або зменшити покарання. Відповідні докази в цьому контексті - це не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів конкретної справи, але й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти перших («Роу і Девіс проти Сполученого Королівства» (Rowe and Davis v. the United Kingdom), § 66; «Мірілашвілі проти Росії» (Mirilashvili v. Russia), § 200; «Леас проти Естонії» (Leas v. Estonia), § 81; «Матановіч проти Хорватії» (Matanovic v. Croatia), § 161).

Висновки: сторона захисту наполягала, що матеріали за результатом зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, які перебували в розпорядженні обвинувачення, можуть містити інформацію на підтвердження версії щодо провокації злочину. Однак, суди попередніх інстанцій не зважили на це, не запропонували прокурору відкрити ці матеріали стороні захисту та/або іншим чином не оцінили ці аргументи захисника.

Зазначене ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення та відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для його скасування.

Ключові слова: доступ до правосуддя, допустимість доказів, критерії допустимості доказів, формування доказової бази, розповсюдження наркотичних засобів