Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 15 лютого 2023 року

у справі № 910/18214/19[2]

Господарська юрисдикція

Щодо темпорального застосування Закону України № 590-IX від 13.05.2020 у частині належного способу захисту учасника та/або колишнього учасника неплатоспроможного банку

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (на сьогодні Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»; далі - ПАТ «КБ «Приватбанк», Банк), Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) та Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Фонд), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Національного банку України і Кабінету Міністрів України, про визнання недійсними:

1. договору про придбання акцій, укладеного між ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені якого діяв Фонд в особі уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію у Банку, та позивачем, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банку, щодо акцій додаткової емісії Банку в обмін на грошові зобов'язання перед позивачем;
2. договору купівлі-продажу акцій ПАТ «КБ «Приватбанк», укладеного між державою в особі Мінфіну і всіма особами, які були власниками простих іменних акцій ПАТ «КБ «Приватбанк», від імені яких діяла уповноважена особа Фонду, в інтересах та за рахунок якої діяло Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк», у частині, що стосується прав та інтересів позивача, щодо простих іменних акцій ПАТ «КБ «Приватбанк».

Господарський суд постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі.

Апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу господарського суду скасував, справу направив до господарського суду для розгляду з урахуванням приписів статті 232 ГПК України.

ОЦІНКА СУДУ

Встановлення способів захисту порушеного права є інститутом матеріального права. Положення статті 5 «Способи судового захисту» ГПК України є нормами матеріального права незважаючи на їх розміщення у процесуальному кодексі.

На дату звернення акціонера неплатоспроможного Банку з позовом 19 грудня 2019 року діяв ГПК України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 20 вересня 2019 року № 132-IX, чинним з 16 листопада 2019 року. Диспозиція статті 5 «Способи судового захисту» ГПК України в зазначеній редакції не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він повязує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Однак такі обмеження існували відповідно до частини шостої статті 41 Закону № 4452-VI, тобто в іншому законі, положення якого були матеріально-правовими. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. Подальше внесення змін до ГПК України та доповнення статті 5 новими частинами третьою та четвертою на цей висновок не впливають.

Разом із тим, 23 травня 2020 року набрав чинності Закон № 590-IX, пунктом 5 розділу I якого внесено зміни у статтю 5 ГПК України та доповнено її частинами третьою і четвертою такого змісту:

«Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку».

Відтак передбачена частиною шостою статті 41 Закону № 4452-VI заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12 серпня 2015 року та на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій статті 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (частини десятої статті 39 Закону № 4452-VI). Отже, законодавець встановив межі захисту суб'єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані.

Внесені Законом № 590-IX зміни до ГПК України, які набрали чинності 23 травня 2020 року, фактично не змінили цього матеріально-правового регулювання.

ВИСНОВКИ: з прийняттям Закону № 590-IX не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону у процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності). Як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків. Тому питання темпорального застосування Закону № 590-IX у частині належного способу захисту не виникає.

Тому частина третя статті 5 ГПК України, яка визначає єдиний спосіб захисту прав, підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт / рішення, зазначений у цій частині. Більше того, частина четверта статті 5 ГПК України вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта / рішення, зазначеного в частині третій статті 5 ГПК України, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: капіталізація банку, захист прав акціонера, корпоративні відносини, правовідносини з банками, господарська юрисдикція, недійсність правочинів, спори за участю ФГВФО, неплатоспроможність банку, захист прав власників банку, дія закону в часі