Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 04 травня 2022 року

у справі № 761/28949/17[1]

Цивільна юрисдикція

Щодо юрисдикції спорів за позовом про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування майнової і моральної шкоди за прострочення грошового зобов’язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, інфляційної складової та пені за прострочення зобов`язання скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду в сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства не вбачається.

Позивач просив стягнути з Фонду в межах установленого законом граничного розміру відшкодування кошти за вкладом, що включають: невиплачені кошти за відповідним вкладом станом на день витребування цього вкладу, а також суми, передбачені статтею 625 ЦК України, за цей же період, тому спірні правовідносини між Фондом і вкладником мають управлінський характер.

При цьому зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплатує додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.

Відтак враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди з суб'єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред'явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

У випадку пред`явлення позову про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, в іншому судовому провадженні такий спір підлягає розгляду за правилами цивільної або господарської юрисдикції, за виключенням випадку, якщо можливість об'єднання спорів в одне провадження в адміністративній юрисдикції не втрачена.

ВИСНОВКИ: оскільки вимоги про стягнення відповідно до частини другої статті 625 та статті 22 ЦК України відшкодування майнової та моральної шкоди пов`язані з необхідністю дослідження бездіяльності Фонду, то і мають розглядатися в межах одного провадження за правилами адміністративного судочинства.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист прав вкладників, спори за участю ФГВФО, захист прав споживачів фінансових послуг, порушення грошового зобов’язання, підстави відшкодування шкоди, критерії розмежування судової юрисдикції