Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 19 травня 2020 року

у справі № 683/2848/15-к[1]

Кримінальна юрисдикція

Щодо доказового значення процесуальних документів про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій

ФАБУЛА СПРАВИ

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 111 КК (в ред. Закону від 08 квітня 2014 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

На підставі ст. 54 КК ОСОБА_1 позбавлено військового звання майор Збройних Сил України.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд установлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

ВИСНОВКИ: процесуальні документи про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб. Отже, процесуальні документи про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (у тому числі й відповідні ухвали слідчих суддів) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи в суді з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті негласних слідчих (розшукових) дій.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти основ національної безпеки України, критерії допустимості доказів, оцінка доказів, дослідження доказів судом, доказування у кримінальному провадженні, НСРД, порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій