ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/127/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Колос І.Б. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1 - Посікіра Р.Р. - адвокат (ордер від 09.01.2024 серія ВС № 1170410), Горбань М.Ю. - адвокат (ордер від 25.04.2024 серія ВС № 1278045),

відповідача - акціонерного товариства "ПроКредит Банк" - Перцова О.І. - адвокат (ордер від 02.05.2024 серія АІ № 1603349),

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 )

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 (головуючий - суддя Зварич О.В., судді: Кравчук Н.М. і Малех І.Б.)

у справі № 914/127/20

за позовом ОСОБА_1

до акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі - Банк)

про стягнення збитків у розмірі 3 320 191,28 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2024, у зв`язку із відпусткою судді Жайворонок Т.Є., визначено колегію суддів у складі Булгакова І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Малашенкова Т.М.

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Банку про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) збитків у розмірі 3 320 191,28 грн., що визначаються різницею між вартістю об`єкта нерухомого майна [нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 92749346101)], визначеної станом на 25.03.2016, та заборгованістю позивача перед відповідачем за рамковою угодою та договором про надання траншу, яка станом на 25.03.2016 становила 4 798 180,72 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Банк занизив ринкову вартість предмета іпотеки на момент набуття нерухомості у власність. Надіслана Банком письмова вимога не містить відомостей щодо вартості предмета іпотеки. Правовою підставою позову зазначено статті 3, 11, 14, 16, 22, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішень суду першої інстанції, постанов суду апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Львівської області від 30.06.2022 (суддя Петрашка М.М.) позов задоволено.

Додатковим рішенням господарського суду Львівської області від 14.07.2022 (суддя Петрашка М.М.): заяву позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено; стягнуто з Банку на користь ОСОБА_1 50 000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022: рішення господарського суду Львівської області від 30.06.2022 у справі №914/127/20 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; додаткове рішення господарського суду Львівської області від 14.07.2022 у справі №914/127/20 скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25.04.2023: касаційну скаргу позивача задоволено; постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 скасовано, а справу №914/127/20 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.08.2023 рішення господарського суду Львівської області від 30.06.2022 та додаткове рішення господарського суду Львівської області від 14.07.2022 залишені без змін.

Постановою Верховного Суду від 17.10.2023: касаційну скаргу Банку задоволено частково; постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.08.2023 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Направляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив що суд апеляційної інстанції не встановив наявність/відсутність складу цивільного правопорушення, враховуючи необхідність дослідження всіх елементів, серед яких, в першу чергу, з`ясовується питання чи є взагалі заявлене позивачем збитками у розумінні приписів матеріального права (стаття 22 ЦК України, статті 224 та 225 Господарського кодексу України) та обмежився загальним висновком про обґрунтованість позовної вимоги. Крім того, відповідач послідовно вказував на недоведеність розміру заявлених позивачем збитків, оскільки висновок від 26.02.2021, який покладено в основу постанови суду апеляційної інстанції, не може бути доказом у даній справі. Суд апеляційної інстанції, оцінюючи висновок експерта за результатами оціночно-будівельної експертизи від 26.02.2021 №4383 (далі - Висновок від 26.02.2021), не навів мотивів/міркувань/аргументів відхилення доводів відповідача стосовно вказаного висновку; не навів мотивів/міркувань/аргументів відсутності підстав для застосування у даному випадку наслідків спливу позовної давності. Щодо апеляційного перегляду додаткового рішення, Верховний Суд зазначив, що в постанові суду апеляційної інстанції не вказано міркувань/аргументів/мотивів, з яких виходив суд, погоджуючись з судом першої інстанцій, стосовно відхилення клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення даного спору, з огляду на предмет і підстави позову.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024:

- апеляційну скаргу Банку задоволено;

- рішення господарського суду Львівської області від 30.06.2022 скасовано;

- прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено;

- додаткове рішення господарського суду Львівської області від 14.07.2022 скасовано;

- прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн. відмовлено;

- судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладено на позивача;

- стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку 74 704,31 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги;

- відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат.

Постанову мотивовано не доведенням позивачем заподіяння відповідачем збитків, завданих внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024, а рішення господарського суду Львівської області від 30.06.2022 та додаткове рішення господарського суду Львівської області від 14.07.2022 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на таке:

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питань застосування норм права щодо відносин у сфері можливості відшкодування іпотекодавцю перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя у випадку, коли іпотекодержателем набуто право власності на предмет іпотеки з порушенням процедури, визначеної договором та чинним законодавством, зокрема, у сукупності зв`язків та визначення пріоритетності застосування норм права: статті 37 Закону України "Про іпотеку", статей 22, 1212 ЦК України;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 22, 261 ЦК України та статті 37 Закону України "Про іпотеку" в їх системному зв`язку, зокрема, в частині визначення моменту початку перебігу строку позовної давності.

Щодо витрат ОСОБА_1 на правову допомогу в судах скаржником зазначено, що розмір гонорару адвоката за усі послуги з представництва ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції складає 5 000 грн., а в суді касаційної інстанції - 25 000 грн. У судовому засіданні 02.05.2024 представником скаржника повідомлено, що докази понесення судових витрат будуть подані з урахуванням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України.

Доводи іншого учасника справи

Банк у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх помилковість та про законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, і просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 залишити без змін. Крім того, Банк просить покласти на скаржника судові витрати, включаючи витрати на професійну правничу допомогу, попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які Банк очікує понести у Верховному Суді становить 6 000 дол. У судовому засіданні 02.05.2024 представником Банку повідомлено, що докази понесення судових витрат будуть подані з урахуванням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) та Банком (кредитор) 03.03.2014 укладено рамкову угоду №FW302.905, за умовами якої кредитор зобов`язався здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів, умов кредитування в порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язався належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами;

- ОСОБА_1 (позичальник) та Банком (кредитор) 03.03.2014 укладено рамкову угоду №FW302.906, за умовами якої кредитор зобов`язався здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування в порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язався належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами;

- відповідно до розділу 1 рамкових угод від 03.03.2014 №FW302.905 та №FW302.906 "Визначення термінів" кредитні договори - це усі договори про надання кредиту, які укладені та/або будуть укладені у майбутньому на підставі угоди як її невід`ємні частини, з врахуванням усіх діючих та майбутніх змін та доповнень до них;

- ФОП ОСОБА_1 (позичальник) та Банком (кредитор) 03.03.2014 укладено договір про надання траншу за №302.44258/FW302.905, за умовами якого, кредитор на підставі та на умовах рамкової угоди від 03.03.2014 №FW302.905 та цього договору зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов`язань та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених рамковою угодою та цим договором;

- умови, на яких надавався кредит, передбачені пунктом 2 договору про надання траншу. Загальні умови та порядок надання кредиту передбачено розділом 3 рамкової угоди від 03.03.2014 №FW302.905. Погашення грошових зобов`язань передбачено у розділі 7 рамкової угоди від 03.03.2014 №FW302.905. Відповідальність за порушення зобов`язань викладено у розділі 10 рамкової угоди від 03.03.2014 №FW302.905.

У забезпечення виконання зобов`язань за рамковими угодами від 03.03.2014 №FW302.905, №FW302.906 та за договором про надання траншу від 03.03.2014 №302.44258/FW302.905 громадянином ОСОБА_1 (іпотекодавець) та Банком (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки від 03.03.2014 №296091-ІД1 (далі - Договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В., зареєстрований у реєстрі за №885, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нежитлове приміщення першого поверху від 9 "а" - 1 по 9 "а" - 7, позначене в поверхневому плані літерою "А-3", загальною площею 83,1 кв.м, реєстраційний номер 92749346101, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пунктів 2.2 та 2.3 Договору іпотеки заставна вартість переданого в іпотеку майна становить 1 851 760 грн., яка встановлена станом на дату укладення договору та визначена за погодженням сторін на підставі акта оцінки від 03.03.2014. Сторони погодилися, що протягом дії договору заставна вартість може бути змінена, про що складається новий акт оцінки, де визначається та відображається нова заставна вартість предмета іпотеки.

У підпункті 7.1.1 пункту 7.1 Договору іпотеки сторони погодили, що іпотекодержатель у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки вправі на власний вибір задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Право власності переходить до іпотекодержателя на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким є дане застереження, з моменту виконання іпотекодержателем усіх, передбачених законодавством дій, необхідних для звернення стягнення у такий спосіб, без необхідності вчинення іпотекодавцем будь-яких додаткових дій чи документів. Іпотекодержатель вправі самостійно визначити суб`єкта оціночної діяльності та укласти з ним відповідний договір для встановлення вартості предмета іпотеки, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя. Іпотекодержатель протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги іпотекодавця зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя за умови, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки буде зареєстроване в установленому законом порядку. Якщо іпотекодержатель має намір реалізувати предмет іпотеки, то вказаний строк обчислюється з моменту отримання іпотеко держателем повної суми коштів від реалізації предмета іпотеки.

У зв`язку із невиконанням позичальником своїх зобов`язань, що випливають з умов рамкової угоди від 03.03.2014 за №FW302.905, договору про надання траншу від 03.03.2014 за №302.44258/FW302.905, виконання яких забезпечено Договором іпотеки, Банк скерував ОСОБА_1 вимогу від 12.02.2016 за вих. №44/16, зі змісту якої вбачається, що Банк, на підставі статті 35 Закону України "Про іпотеку", вимагав у ОСОБА_1 повного погашення заборгованості за умовами рамкової угоди та договору про надання траншу в загальній сумі 4 798 180,72 грн.; у випадку непогашення заборгованості, Банк повідомив ОСОБА_1 про те, що він буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.03.2016 (індексний номер 28932870) приватний нотаріус Юрченко Василь Васильович зареєстрував право власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за новим власником - Банком, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна станом на 06.04.2016 (номер інформаційної довідки 56778513).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач проти такого способу виконання зобов`язання не заперечив, рішення про реєстрацію права власності не оскаржував.

Відповідно до Звіту від 31.03.2016 предмет іпотеки оцінено на суму 3 099 500 грн.

З огляду на те, що загальний розмір заборгованості за кредитом відповідно до вимоги від 12.02.2016 за вих.№44/16 складав 4 798 180,72 грн., а вартість предмета іпотеки за Звітом від 31.03.2016 оцінено на суму 3 099 500 грн., Банк подав позов до ФОП ОСОБА_1 (позичальника) про стягнення залишку непокритої предметом іпотеки заборгованості, заборгованості за відсотками, процентами через неправомірне користування кредитом, а також нарахованої пені.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.07.2016 у справі №914/1321/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016, у задоволенні позову відмовлено, оскільки, іпотекодержатель (позивач) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі Договору іпотеки, зареєструвавши за собою право власності на предмет іпотеки до подання позову у справі №914/1321/16.

Господарський суд Львівської області у рішенні від 26.07.2016 у справі №914/1321/16 зазначив, що після звернення стягнення на предмет іпотеки у такий спосіб як набуття права власності на предмет іпотеки, кредитні відносини між позивачем та відповідачем припинилися, з огляду на що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На переконання позивача, Банк занизив дійсну ринкову вартість предмета іпотеки станом на дату набуття у власність нерухомості, що слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 у листопаді 2018 року до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Банку грошових коштів у сумі 3 114 568,15 грн., що перевищує 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/15177/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Банку 3 114 568,15 грн., що становить перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволенні вказаних позовних вимог, суд зазначив, що сторони договору зобов`язані дотримуватися обумовлених ними в договорі умов та не порушувати їх, зокрема, і щодо порядку набуття у власність в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки, який передбачає обов`язковість проведення оцінки предмета іпотеки і у разі оформлення іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, тому іпотекодержатель в разі набуття права власності в договірний спосіб, повинен був реалізувати своє право, оформивши на себе право власності на предмет іпотеки у спосіб, обумовлений сторонами в договорі, та визначений статтею 37 Закону України "Про іпотеку", якими передбачено обов`язкове проведення оцінки предмета іпотеки та погодження сторонами вартості, у разі договірного задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності за ним на предмет іпотеки. Натомість, відповідач набув у власність предмет іпотеки за вартістю, яка була визначена на підставі Звіту від 31.03.2016, який визнаний судом неправомірним, а інших належних та допустимих доказів проведення оцінки вартості майна станом на час набуття предмета іпотеки у власність, суду не було надано.

Зі змісту рішення суду від 22.04.2019 у справі №910/15177/18 убачається, що судом першої інстанції встановлено неналежність та недопустимість, як доказу у справі, долученого ОСОБА_1 висновку від 13.07.2018 №10-18Д оціночно-будівельного дослідження, здійсненого за заявою громадянина ОСОБА_1 , на підтвердження вартості предмета іпотеки. Водночас, суд зазначив, що наслідком не виконання зобов`язань за договором може бути в тому числі стягнення збитків.

Позивач посилаючись на те, що рішенням суду у справі №910/15177/18 встановлено, що висновок від 13.07.2018 №10-18Д оціночно-будівельного дослідження є неналежним та недопустимим доказом в підтвердження вартості предмета іпотеки, у позовній заяві у даній справі № 914/127/20 просив призначити оціночно-будівельну експертизу нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, проїзд Крива Липа, 9 для визначення вартості нерухомого майна методом проведення ретроспективного оцінювання станом на 25.03.2016 (дата набуття нерухомого майна у власність).

Суди попередніх інстанцій визначили, що предметом позову у цій справі є вимога позивача про відшкодування збитків на підставі статті 22 ЦК України, спричинених відповідачем, який порушив процедуру набуття права власності нерухомого майна в позасудовому порядку, а саме не зробив оцінку вартості майна на момент набуття.

Судом призначено судову оціночно-будівельну експертизу у даній справі, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз та винесено на вирішення судового експерта таке питання: "Яка ринкова вартість об`єкту нерухомого майна нежитлового приміщення з реєстраційним номером 92749346101 загальною площею 83,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на момент набуття АТ "ПроКредит Банк" права власності на цей об`єкт (25.03.2016р.)?".

На адресу суду 09.03.2021 надійшов Висновок від 26.02.2021, в якому зазначено, що ринкова вартість нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 станом на 25.03.2016, з заокругленням до цілого, могла становити 8 118 372 грн.

У Висновку від 26.02.2021 вказано, що при наданні заключної частини висновку експертом враховувалася особливість даного дослідження по визначенні вартості об`єкта оцінки на минулий період (ретроспективна оцінка), тобто оцінювання проводилось на дату, яка є віддаленою в минуле від дати проведення оцінки. Складність ретроспективного дослідження полягає в тому, що зробити повний моніторинг ринку на минулу дату практично вже неможливо. Однак, у Висновку від 26.02.2021 вказано, що 22.01.2021 експерт прибув до місця розташування об`єкту дослідження, проте доступ до об`єкта забезпечено не було, тому лише ззовні оглянуто будівлю, в якій розташований об`єкт оцінки, та приміщення вікна-вітрини і скляні двері, яких виходять на фасад будинку.

Експерт вказав, що при зовнішньому огляді приміщень вікна-вітрини та скляні двері, яких виходять на фасад будинку встановлено, що приміщення не використовуються. Водночас експерт зазначив, що при дослідженні матеріалів справи встановлено, що у приміщеннях в період з 31.03.2016 (том 1 арк. 103-134) по 13.07.2018 (том 1 арк. 58-76) проведено внутрішньо-оздоблювальні ремонтні роботи. Таким чином, як вказав експерт, можна стверджувати, що технічний стан приміщень станом на час огляду відрізняється від технічного стану на дату оцінки, тобто повторне проведення огляду є недоцільним. Тому, технічний стан приміщень на дату оцінки приймається виходячи з наданих на дослідження матеріалів справи.

Суд першої інстанції вказав, що з огляду на зазначене, враховуючи те, що оцінка майна є ретроспективною, і що судовим експертом встановлено, що у приміщеннях в період з 31.03.2016 по 13.07.2018 проведено внутрішньо-оздоблювальні ремонтні роботи, отже, відповідно, технічний стан приміщень станом на час огляду відрізняється від технічного стану на дату оцінки, беручи до уваги те, що експерт оглядав об`єкт дослідження, а відтак, на думку суду, судовим експертом дотримано вимоги пунктів 50, 51 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440 (далі - Національний стандарт №1) щодо ознайомлення з об`єктом оцінки.

З огляду на викладене, дослідивши Висновок від 26.02.2021, беручи до уваги обраний експертом методичний підхід визначення вартості об`єкта нерухомості, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відхилення вказаного висновку експерта за результатами оціночно-будівельної експертизи.

Суд апеляційної інстанції, на виконання вказівок Верховного Суду, які викладені в постанові від 17.10.2023, зазначив таке.

При з`ясуванні складу цивільного правопорушення у даному спорі суд встановив, що позивач не довів наявності збитків, як обов`язкового елементу настання цивільної відповідальності, а також протиправності поведінки заподіювача збитків. Відсутністю зазначених елементів складу цивільного правопорушення свідчить про те, що поведінка відповідача не може бути кваліфікована як правопорушення.

Посилання позивача на те, що вартість предмету іпотеки в 2016 році становила 8 118 372 грн., не підтверджується доказами у справі, адже у Висновку від 26.02.2021 вказано про те, що ретроспективно оцінити вартість майна через п`ять років від дати звернення стягнення на майно вже практично неможливо. Інші докази, які підтверджували б позицію позивача щодо цієї вартості предмета іпотеки на час оформлення права власності за відповідачем відсутні.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги Висновок від 26.02.2021, оскільки експертом було лише ззовні оглянуто будівлю, в якій розташований об`єкт оцінки. При цьому, у даному висновку зазначено, що складність ретроспективного дослідження полягає в тому, що зробити повний моніторинг ринку на минулу дату вже практично неможливо і експерт не ознайомлювався з приміщенням шляхом доступу до нього, а лише ззовні здійснив огляд будівлі, в якій розташований об`єкт оцінки.

Складання висновку судового експерта без огляду нерухомого майна суперечить приписам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та вимогам Національного стандарту №1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання, що помилково не врахував суд першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що звернення банком стягнення на предмет іпотеки та визначення його вартості не може розглядатися як винні дії, з огляду на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки є наслідком невиконання договірних зобов`язань позивача перед Банком. Звернення стягнення на предмет іпотеки не було оскаржено позивачем, а визначення Банком вартості предмета іпотеки в розмірі 3 099 500 грн. вже було предметом розгляду у судовій справі № 910/15177/18, де рішенням суду повністю відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Банку про стягнення коштів.

У даній справі № 914/127/20 право власності на предмет іпотеки (що є еквівалентом грошових коштів, які заявленi до стягнення позивачем) було набуто Банком безпосередньо на підставі Договору іпотеки та положень статті 37 Закону України "Про іпотеку", що виключає можливість застосування Глави 83 ЦК України до спірних правовідносин. Заявлені позивачем до стягнення збитки обґрунтовані порушенням договірних зобов`язань відповідачем у вигляді відсутності ціни предмету іпотеки у вимозі Банку, що направлялася відповідачем як кредитором - позивачу як боржнику. Наведене виключає застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, що помилково не врахував суд першої інстанції.

Оскільки в даному спорі суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з підстав відсутності порушених прав та інтересів позивача, тому позовна давність застосуванню не підлягає.

Щодо оскарженого додаткового рішення господарського суду Львівської області від 14.07.2022, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки судом скасовано рішення господарського Львівської області від 30.06.2022 у справі № 914/127/20 та у позові відмовлено, а додаткове рішення господарського Львівської області від 14.07.2022 є невід`ємною частиною рішення місцевого господарського суду, то наявні підстави для відмови в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом позову у даній справі є стягнення збитків, що визначаються різницею між вартістю об`єкта нерухомого майна [нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 92749346101)], визначеної станом на 25.03.2016, та заборгованістю позивача перед відповідачем за рамковою угодою та договором про надання траншу, яка станом на 25.03.2016 становила 4 798 180,72 грн.

За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Такою нормою визначається можливість використання як способу захисту порушеного права відшкодування збитків, що має універсальний характер захисту цивільних прав.

Статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Верховний Суд неодноразово та послідовно вказував на те, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Верховний Суд виходить з того, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Отже, заявляючи до стягнення збитків, позивач повинен, окрім наявності всіх чотирьох елементів, чітко визначити у чому вони (збитки) полягають у розмінні статті 22 ЦК України, статей 224 та 225 ГК України (упущена вигода/реальні збитки/моральна шкода).

Враховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).

Суд апеляційної інстанції, застосувавши наведені приписи законодавства, встановивши всі обставини даної справи і дослідивши у ній докази, на виконання вказівок Верховного Суду, які містяться у постанові від 17.10.2023 у даній справі, встановивши, що у діях Банку відсутній склад цивільного правопорушення, оскільки Позивач не довів наявності збитків як обов`язкового елементу настання цивільної відповідальності та протиправності поведінки заподіювача збитків, а звернення Банком стягнення на предмет іпотеки не може розглядатися як винні дії відповідача, оскільки є наслідком невиконання договірних зобов`язань позивача перед Банком та таке звернення стягнення на предмет іпотеки не було оскаржено позивачем, дійшов не спростованого доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Верховний Суд зауважує, що фактично позивач хоче повернути різницю між вартістю предмета іпотеки, яка, на його думку, є вищою за розмір заборгованості перед Банком, однак, ця різниця не є витратами, які мають бути зроблені іпотекодавцем для відновлення свого порушеного права, а відтак не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України.

У даній справі судом апеляційної інстанції застосовано до спірних правовідносин статтю 37 Закону України "Про іпотеку" та статтю 22 ЦК України. Доводи скаржника у касаційній скарзі фактично зводяться до незгоди з обставинами, що встановлені судами при вирішенні спору та оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі.

Стаття 1212 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин, оскільки справа має бути вирішена із застосуванням наведеної статті Закону України "Про іпотеку" та статті 22 ЦК України.

Верховний Суд під час першого касаційного перегляду даної справи (постанова від 25.04.2023) зазначив, що у цій справі право власності на предмет іпотеки (що є еквівалентом грошових коштів, які заявлені до стягнення позивачем) набуто Банком безпосередньо на підставі договору іпотеки та положень статті 37 Закону України "Про іпотеку", що виключає можливість застосування Глави 83 ЦК України до спірних правовідносин" (пункт 41 постанови від 25.04.2023).

Верховний Суд не знаходить підстав для відступу від даного висновку.

Крім того, Суд зазначає, що cуд апеляційної інстанції на виконання вказівок Верховного Суду, які містяться у постанові від 17.10.2023 у даній справі, встановив, що експерт при складанні Висновку від 26.02.2021 не ознайомлювався з приміщенням шляхом доступу до нього, а лише ззовні здійснив огляд будівлі, в якій розташований об`єкт оцінки, а cкладання висновку судового експерта без огляду нерухомого майна суперечить приписам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та вимогам Національного стандарту №1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання.

Доводи касаційної скарги з цього приводу стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 ГПК України.

Суд не вбачає підстав щодо формування висновку в частині застосування статей 22, 261 ЦК України та статті 37 Закону України "Про іпотеку" в їх системному зв`язку, зокрема, в частині визначення моменту початку перебігу строку позовної давності, оскільки як вірно зазначено судом апеляційної інстанції у випадку висновку суду про відмову в задоволенні позову з підстав відсутності порушених прав та інтересів позивача, позовна давність застосуванню не підлягає.

Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно скасував додаткове рішення господарського Львівської області від 14.07.2022, як невід`ємну частину рішення місцевого господарського суду по суті спору, що нерозривно пов`язане з результатом вирішення спору по суті.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм права.

Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

З огляду на викладене визначених процесуальним законом підстав для скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 не вбачається.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судовий збір за подання касаційної скарги покладається на ОСОБА_1 , оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Щодо означеного Банком у відзиві заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, орієнтовний розрахунок якої становить 6 000 дол., та докази понесення яких будуть подані з урахуванням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України, то суд касаційної інстанції зазначає, що вказане розглядатиметься у строки і спосіб, передбачені ГПК України. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого ГПК України, наступатимуть наслідки, передбачені абзацом 3 частини восьмої статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі № 914/127/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова